Назва “шкідливі програми” співвідноситься з англомовним терміном “malware”, утвореним від двох слів: “malicious” (“зловмисний”) та “software” (“програмне забезпечення”). Існують інші, більш рідкісні варіанти – “badware”, “computer contaminant”, “crimeware”. У лексиконі деяких фахівців зустрічаються жаргонні назви “шкідливість”, “зловред”, “молвар”. У побуті всі шкідливі програми часто називають комп’ютерними вірусами, хоча це термінологічно некоректно.
До шкідливих програм відносять будь-яке програмне забезпечення, яке несанкціоновано проникає в комп’ютерну техніку. Подібні програми завдають прямої або непрямої шкоди, наприклад, порушують роботу комп’ютера або викрадають особисті дані користувача.
Шкідники створюються для реалізації двох основних груп цілей. Одна з них зводиться до вигоди від впровадження в комп’ютер жертви. Наприклад, зловмисник домагається можливості керувати комп’ютером, краде секретну інформацію, здійснює здирство. Друга група цілей пов’язані з матеріальною вигодою. Написання шкідливого коду може бути проявом бажання автора, який створив програму, утвердитися у своїх вміннях, звичайним хуліганством чи жартом.
Корпорація Microsoft вважає, що шкідлива програма — це будь-яке ПЗ, розроблене з метою заподіяння шкоди окремому комп’ютеру або цілій мережі, серверу. Цілком не важливо, чи є таке ПЗ вірусом, трояном або різновидом програми-шпигуна.
Класифікація шкідливих програм
Нижче наведено основні види шкідливих програм.
- Агенти ботнетів. Ботнетом називається група заражених комп’ютерів, які одержують команди від зловмисника; за прийом та виконання цих команд відповідає відповідна шкідлива програма. Така мережа може налічувати від кількох одиниць до мільйонів комп’ютерів, вона також називається зомбі-мережею.
- Експлойти – хакерські утиліти, призначені для експлуатації вразливостей у програмному забезпеченні.
- Бекдори – програми для віддаленого підключення до комп’ютера та управління ним.
- Комп’ютерні віруси. Вірусом прийнято називати програму, яка впроваджує свій код до інших програм («заражає» їх), так що при кожному запуску інфікованого об’єкта цей код виконується.
- Руткіти – засоби приховування шкідливої діяльності (наприклад, інші програми не зможуть виявити файли, що належать до небажаного ПЗ).
- Мережеві черв’яки – шкідливі програми з різним функціональним навантаженням, які здатні самостійно поширюватися по комп’ютерних мережах.
- “Троянські коні” (“трояни“) – широкий клас шкідливих об’єктів різноманітного призначення, які зазвичай не мають власного механізму поширення (тобто не можуть заражати файли або розмножувати свої копії через мережу). Назва походить від ранньої тактики їх проникнення — під виглядом легітимної програми або як приховане доповнення до неї.
В особливу групу можна виділити вимагачі і шифрувальники (ransomware). Сценарій роботи таких шкідливих програм полягає в тому, що вони у будь-який спосіб блокують доступ користувача до його даних і вимагають викуп за розблокування.
Шкідливі програми: об’єкти впливу
Атаки шкідливих програм розповсюджуються практично на всіх користувачів інтернету. Мета впливу залежить від типу зловмисника: хуліган, дрібний злодій чи кіберзлочинець. Відповідним чином розрізняються і наслідки: одна інфекція просто заважає нормально працювати з комп’ютером, інша – призводить до фінансових збитків, третя – закінчується витіканням відомостей, що становлять комерційну таємницю.
В останні роки від шкідливих програм часто страждають різні компанії та організації — насамперед через свою платоспроможність. Типовою атакою є шифрування, наприклад, бухгалтерської бази даних та подальшу вимогу заплатити за відновлення цієї критично важливої для бізнесу інформації. Атакам експлойтів, троянів та черв’яків піддаються сервери веб-сайтів, звідки зловмисники крадуть інформацію про клієнтів та користувачів, включаючи дані банківських карток, що загрожує втратою фінансів, баз даних, іншої корпоративної інформації.
Об’єктами застосування шкідливих програм є і звичайні користувачі Мережі. Інтерес представляють особисті дані, інформація про банківські рахунки, електронна пошта, паролі доступу до соціальних мереж. Досить часто метою інфекцій стають геймери, що мають велику кількість ігрової валюти та рідкісні артефакти.
Шкідливі програми: джерело загрози
Найнебезпечніші та найскладніші шкідливі програми створюються на замовлення державними спецслужбами або пов’язаними з ними групами кіберзлочинців. Такі об’єкти мають яскраво виражену специфіку та спрямовані на конкретну жертву чи групу жертв. Метою їхньої роботи може бути збір і крадіжка секретних даних чи пряма шкода.
Проте більшість шкідливих програм створюється рядовими зловмисниками, які не пов’язані з організованою кіберзлочинністю чи спецслужбами. Впровадивши свої розробки на комп’ютер жертви, вони можуть викрадати дані для доступу до рахунків у банках, виконувати з зараженого пристрою мережеві атаки, вимагати викупи, розміщувати рекламу сумнівної продукції або розсилати спам. Джерелом поширення шкідників є дрібні злочинці, які викрадають логіни, паролі та іншу особисту інформацію (наприклад, облікові записи учасників онлайн-ігор) з метою несанкціонованого використання або продажу.
Впроваджувати шкідливі програми можуть дослідники, які перебувають у процесі винаходу інших способів зараження, протидії антивірусним програмам. Мета діяльності цих програмістів полягає не у отриманні вигоди, а у вивченні комп’ютерного середовища та перевірці своїх ідей.
Аналіз ризику шкідливих програм
Користувачі персональних комп’ютерів часом вважають шкідливі програми серйозною загрозою, хоча часто стають жертвами крадіжки облікових даних чи блокування комп’ютера з вимогою викупу. Бізнес, навпаки, говорить про інфекції як суттєву загрозу своїй діяльності.
Розповсюдження отримують шкідливі програми, що потрапляють до пристроїв інтернету речей. Так, компанія із Британії створила вірус-вимагач для термостата, підключеного до Wi-Fi. Отримавши контроль над обладнанням, він здатний опустити температуру до критичної позначки та вимагати грошей.
Немає абсолютного захисту від вірусів, але зменшити ризик реалізації загрози можна. Для цього необхідно встановлювати нові версії операційних систем, стежити за оновленням усіх програм, використовувати антивірусні рішення від надійних виробників, не допускати до ПК сторонніх осіб, не відкривати підозрілі посилання, листи та файли, виконувати інші запобіжні заходи.